Голокост в Україні

Голокост в Україні – систематичне винищення євреїв на українських територіях, що були окуповані нацистською Німеччиною в 1941-1945 роках. За період з 1941 до 1945 року на українських землях загинуло близько 6000000 цивільних осіб (українців та представників інших національностей), з яких близько 900000 євреїв, що проживали в Україні.

Винищення євреїв, яке вже тривало в Польщі та інших окупованих нацистами територіях, було розширене й на Україну одразу після вторгнення нацистських військ на територію СРСР 22 червня 1941року. Айнзатцгрупи C (Північ) та D (Чорноморське узбережжя) проводили масові розстріли євреїв та комуністів. Командування Вермахту вважало напад на СРСР особливою, ідеологічною війною, тож на його думку в цій війні дотримання правил міжнародного військового права було необов'язковим. 

24 жовтня 1941 року Харків був окупований Вермахтом. І вже 5 грудня почався перепис населення міста, причому євреїв заносили в особливі «жовті» списки, куди були внесено 10271 ім'я харківських євреїв, серед яких більше 75 % становили жінки, діти й люди похилого віку. А 14 грудня 1941 року за наказом військового коменданта міста генерала Путкамера всіх євреїв у дводенний термін зобов'язали переселитися в район ХТЗ. У робітничих бараках, що залишилися після будівництва заводу, було організоване єврейське гетто. За свідченнями джерел, щодня з гетто виводили групи по 250–300 чоловік, яких вели на розстріл в Дробицький Яр. Уже на початку 1942 року харківське гетто припинило своє існування. Також в яру розстрілювали полонених червоноармійців і психічно хворих людей. Всього, за даними Державного архіву Харківської області, було розстріляно близько 16000-20000 чоловік.

В секретних німецьких донесеннях часто з розчаруванням згадувалося про те, що українці не підтримують акцій проти євреїв. "Майже ніде населення не було втягнено в дії проти євреїв, " — йдеться в одному з донесень нацистської окупаційної влади. В іншому донесенні писалося: «Антисемітизму расистського та ідеологічного характеру в населення майже немає» та «…для репресій проти євреїв українському населенню бракує як верховодів, так і духовного запалу». Проте в перші місяці окупації німці намагалися створити враження, що масові страти євреїв є суто українською справою. Мовляв, то була реакція місцевого населення на столітнє гноблення українців євреями.

Багато українців, ризикуючи життям, рятували євреїв від знищення. Єврейському меморіальному музеєві Яд Вашем та ентузіастам вдалося встановити 2 363 прізвища рятівників-українців, які одержали почесне звання «Праведник народів світу». Відомий випадок, коли в Галичині було страчено 100 українців за те, що вони намагалися порятувати євреїв. Були випадки, коли вся громада села рятувала єврейські родини. Багато для порятунку євреїв зробила Українська греко-католицька церква. Українські греко-католицькі священики вихрещували євреїв, щоб дати їм християнські посвідчення. Ченці переховували в монастирях сотні євреїв. Порятунком євреїв займалися також деякі православні священики, а також секти баптистів та адвентистів сьомого дня.

Активно протистояв винищенню євреїв Митрополит Андрій Шептицький. Він надіслав відкритий лист до Гіммлера з протестом проти винищення євреїв та залучення до цих акцій української допоміжної поліції. Шептицький був єдиним священиком такого рангу в окупованій Європі, який виступив на захист євреїв. На це не спромігся навіть тодішній папа римський Пій ХІІ. У листопаді 1942 року Шептицький видав пасторського листа «Не убий», що засуджував будь-які види вбивства, але насамперед з політичною чи ідеологічною метою, як то було у випадку з євреями.

Сьогодні, в пам'ять про страшні події що відбулися 80 років тому в нашій країні, співробітники нашої бібліотеки провели зустріч з військовослужбовцями військової частини в Харкові та продемонстрували фільм «Харків Голокост».