Новини та
Вторая мировая война глазами украинских поэтов
Тема войны в поэзии украинских поэтов и писателей имеет огромную культурную и документальную ценность, как достоверная историческая память очевидцев.
Война всколыхнула украинскую литературу, всколыхнула и позвала на бой. Пожары, взрыва бомб над мирными городами и селами, дороги войны, укрытые воронками, убитые и раненные люди – вся эта страшная и кровавая эпопея самой большой битвы в истории человечества нашла яркое отображение в украинской художественной литературе.
В Украине День Победы над нацизмом во второй мировой войне – особенный день, день, когда мы с уважением и благодарностью вспоминаем всех тех, кто боролся с нацизмом, вечно помним о погибших и о жертвах страшной войны.
Вклад Украины в победу над нацизмом огромен. Миллионы украинцев с оружием в руках боролись с нацизмом на протяжении всей войны, миллионы украинцев в тылу днем и ночью работали для скорейшей победы, а потом отстраивали разрушенные города и села…
Сегодня у читателей и гостей Центральной городской библиотеки им. В. Г. Белинского есть возможность еще раз вспомнить стихи о войне Василия Симоненко, Лины Костенко, Бориса Олейника… И пусть эти строчки звучат, как напоминание, как предупреждение всему человечеству…
Василь Симоненко
І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини.
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока берегти.
Ліна Костенко
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро – водою і вогнем.
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім’ї тулились кілька діб.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, –
той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам’ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна.
Борис Олійник
Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть…
І доки є пам'ять в людей,
І живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!
