Новини та
До 140-річчя від дня народження Стефана Цвейга
Вперше з ім'ям цієї людини я зустрілася у своєму далекому дитинстві. Мені було років вісім, я приїхала зі спортивного табору, мама готувала вечерю на честь мого повернення, тата ще не було вдома, а сестричка весело балакала біля хвіртки з сусідом Женькою. На письмовому столі лежав заповітний трикутний зошит, її секретний щоденник. Наймагічніша для мене річ! Що гріха таїти, згоряючи від цікавості, я зазирнула всередину. «Тобі, що ніколи не знав мене» - прочитала я ... (Пам'ятаєте?) Потім там було багато такого, чого я не могла розібрати, але й відірватися від написаного теж не могла. Було відчуття, що я, попри всі заборони, підглядаю в замкову щілину. Мені погано видно, мені соромно, тому що я роблю щось явно погане, але це «погане» було чарівно привабливим. Це була таємниця, чиясь чужа таємниця, із зовсім дорослого життя. Наприкінці стояв підпис: Стефан Цвейг. Потім прибігла сестра, вихопила зошит, а на запитання: Хто такий Цвейг? — відповіла щось на кшталт: «не твого розуму діло». Але це відчуття присутності чиєїсь страшної та прекрасної таємниці не залишало мене ще довго.
«Лист незнайомки»! Ось що це було, ось, з чим я зустрілася, зазирнувши у свої вісім у трикутний зошит сестрички. Але про це я дізналася набагато пізніше, напевно, вже в інституті. І тоді вже були інші новели: принадні, захоплюючі, зрозуміліші, менш соромні. І нескінченно чудові!
Для мене Цвейг це насамперед новели! Пам'ятаю досі обкладинку збірки: зеленувато-сіра, неабияк пошарпана, на ній — лише напис «Стефан Цвейг» і все. Але за нею цілий світ! Світ людських душ! Яскравий, живий, справжній!
Пізніше я прочитала все, що було у восьмитомному зібранні творів: повісті, романи, п'єси... Прочитала із задоволенням, але новели залишилися незабутніми…
Ось і зараз, готуючись написати пост до дня народження автора, переглянувши статті про нього та відзначивши найцікавіші моменти з біографії, я відкрила томик новел, щоб підібрати цитату, але … Найтонший психологічний світ новел Цвейга захопив мене знову. І знову я дивуюся, хвилююся, сподіваюся, пірнаючи в цей неосяжний світ людських душ! Романтик і оптиміст Цвейг, що вірить у кінцеву гармонійність навколишнього світу. Він був баловнем 19 століття, жив його ідеалами, його стабільністю. Він досяг всього, чого тільки може досягти письменник, його книги перекладалися на безліч (навіть найрідкісніших) мов...
20 століття його вбило! В 1940 року Цвейг напише: «Я перебирал прожитые годы и мог сказать себе, что роптать мне грешно. Мои книги вышли на всех языках мира. Моя работа была мне в радость. Мне не нужно было думать о деньгах. Даже если я не напишу ни строчки, мои книги прокормят меня. Чего мне бояться? Вот мой дом, кто может прогнать меня отсюда? Вот мои друзья, разве я могу потерять их? Но я не мог предвидеть и сотой доли того, что мне еще предстояло пережить. Что мне придется бездомным, затравленным изгнанником скитаться из одной страны в другую. Разве мог я представить себе, что мои книги будут запрещены, сожжены и объявлены вне закона, а лица моих друзей будут бледнеть при случайной встрече со мной?»
22 лютого 1942 року Цвейг разом із дружиною Лоттою Альтман добровільно пішов із життя.
Можливо, щоб знайти свій паралельний світ, як у останній його новелі? (Шахова новела)
У кожної епохи свої кумири. І сьогодні вже не Цвейга вважають найбільшим австрійським письменником, а радше Кафку... Але для мене він вічний!
А ви судіть - самі.
P.S. Книги є у бібліотеці
