«Не подаруй мені легкої долі…»

В цьому році Борису Олексійовичу Чичибабіну виповнилося б 100 років. Борис Чичибабін - український поет, лауреат Державної премії. Тривалий час практично позбавлений можливості друкуватися, він писав для себе і своїх прихильників, без надії на публікації, зате вільно і без цензури. Став знаковою постаттю в літературних колах Харкова, де проживав тривалий час.

Бібліотека сімейного читання пропонує вашій увазі відеопрезентацію «Не подаруй мені легкої долі…» про життя і творчість нашого видатного земляка.

Все життя Бориса Чичибабiна пов'язане з Україною, i це не просто біографічна причетність. Є тут глибша кровна i духовна закорiненiсть.

Народився Борис Олексійович 9 січня 1923 року в Кременчуці. 1940 року закінчив середню школу в Чугуєві на Харківщині. З кінця 1941 року служив у частинах Закавказького військового округу. Після Перемоги, демобілізований за станом здоров'я, того ж 1945 року вступає на філологічний факультет Харківського університету. Але довго навчатися не довелося - 1946 року «особым совещанием» засуджений до п'яти років ув'язнення за нібито антирадянську пропаганду. Звільнений по відбуттю строку в 1951 році, реабілітований після 1956 р. Протягом 1963-1968 років вийшло чотири його поетичні збірки.

А з 1968 року настав час  замовчування імені Чичибабіна, як антирадянського поета. Він працював старшим майстром матеріально-заготівельної служби харківського трамвайно-тролейбусного управління. І продовжував писати — для себе і для своїх нечисленних, але відданих читачів. Публікації, дуже рідкісні, з'являлися тільки за кордоном і були джерелом його творчості.

Моторошно стає від думки, що можна було майже двадцять років обкрадати читачів, позбавляючи їх такої поезії... Увесь зі свого часу, Борис Чичибабін, одначе, часто  випереджав його...

Поезія Чичибабіна — уся — настояна на величезній любові до Людини, до життя, на вірі у безсмертну людську душу і на соромі за те, що цю душу вічно гнобили... Духмяним хмелем степу п’янить ця мова з мозаїковими вкрапленнями українського слова, дихає прохолодою лісів, іскриться первинною сніжною білістю, зцілює душу джерельною чистотою.