Перейти на украинский язык Перейти на английский язык

Центральна міська бібліотека
ЦБС Шевченківського району м. Харкова

«Харків-Львів 2022-2023. Із щоденника внутрішньо переміщеної особи»

«Харків-Львів 2022-2023. Із щоденника внутрішньо переміщеної особи»

Щорічно 28 травня відзначається свято краєзнавців – дослідників історії міст і сіл, районів і громад по всій Україні, популяризаторів історичної і культурної спадщини нашого народу.
До цієї дати хочемо познайомити вас зі статтею читачки бібліотеки-філії № 22, керівниці Клубу Цікавих Зустрічей «У колі друзів» Галини Сергіївни Крахмальової.
Вона відомий у Харкові громадський діяч з охорони культурної спадщини Харківської області, онука професора М. Я. Грота, філософа, психолога.
Війна зруйнувала життя всіх українців, розкидала по Україні і світу. Галина Сергіївна опинилась у Львові. Про свій шлях до Львова і своє життя там вона розповідає у своїй статті , що входить до збірки наукових статей «Культурна спадщина Слобожанщини - охорона культурної спадщини України в умовах війни, зруйнована спадщина; охорона культурної спадщини і музейна справа; історичне краєзнавство». До збірки включено доповіді учасників XXVII Міжнародної наукової конференції «Слобожанські читання».
«Харків – Львів. 2022–2023. Із щоденника внутрішньо переміщеної особи»
Г. С. Крахмальова 

«Харків-Львів 2022-2023. Із щоденника внутрішньо переміщеної особи»

24 лютого 2022 року прогриміли вибухи в Харкові. Росія напала на Україну. Цей раптовий напад змусив багатьох людей залишити свої помешкання, захопивши саме необхідне з речей, і вирушити зі своїми дітьми з Харкова у невідомість. Люди за можливості забирали з собою літніх батьків і домашніх улюбленців.
13 березня 2022 року ми втрьох (я, донька і онука) вирушили з Харкова, взявши з собою своїх тваринок (морську свинку і двох щуриків). Рушійною силою була онука, котрій виповнилося 16 вже в дорозі. Після всіляких митарств і мандрувань ми опинилися у Львові. Залишати Україну не збиралися, сподіваючись на швидке повернення до Харкова. Тут, на Західній Україні, ми почуваємося не так комфортно, як у Харкові. Все інакше. Не уявляю, як наші українці, які були вимушені шукати прихисток за кордоном, без знання мови уживаються там. Низький уклін тим державам і людям, які дали притулок нашім українцям.
І ось ми опинилися у Львові, і виявилося, що надовго. Вже літо минуло. Приїхали ми 7 червня. Онука знайшла тут своїх знайомих із Харкова і нових друзів. Донька знайшла нових знайомих і продовжувала спілкування зі своїми клієнтами і друзями. Поступово все якось у них налагоджувалося. Всі турботи про наш побут на новому місці взяла на себе донька. Одна я опинилася не при справах.
Але Львів – дивовижний! Він вразив мене, захопив, зачарував, і мені захотілося з ним ближче познайомитися. Ходити я люблю. Район нашого перебування порівняно недалеко від центру, і я почала свої мандрівки. Перший раз я спромоглася заблукати, вимушена була навіть звернутися по допомогу. Спочатку був просто страх через те, що я в чужому місті, вік у мене поважний, розмовляю на поганому суржику, раптом щось трапиться?
Зараз я стала сміливішою, намагаюся прислуховуватися до розмовної мови, читаю книжки українською. Донька періодично їздить до Харкова, привезла мій «Новітній російсько-український, українсько-російський словник».
Всі незнайомі мені слова я записую в зошит і за словником їх перекладаю. Багатьох слів немає у словнику. Це наслідок того, що у Львові були і поляки, і австрійці, і німці. Онука повністю перейшла на українську, добре її знає, і проблем у неї нема, донька теж, і тільки я відстаю. Від цього моя невпевненість у спілкуванні. Але, як скрізь і завжди, люди різні – одні підтримують, коли намагаємося розмовляти українською, інші виказують незадоволення. Це вже залежить від культури людини. У деяких кав’ярнях і магазинах я бачила оголошення: «Російськомовні, які намагаються розмовляти українською, ви не смішні, ви – чудові».
До Львова приїхало багато людей зі своїми домашніми улюбленцями, але місцеві мешканці не всіх хотіли брати на квартири. На зупинках були плакати, які засуджували тих, хто не бере квартирантів із тваринами. На одному плакаті побачила забавний напис: «Я переписала квартиру не на онука, а на кота». Привабливі вулиці Львова, особливо ті, які довгі. Вони не йдуть просто прямо, а якось розгортаються. Спочатку мені це було незрозуміло, а потім я освоїлася. Проходячи вулицями, бачиш чимало цікавого. Під назвами багатьох вулиць є таблички з інформацією про людину, ім’ям якої вона названа, її фотографія. Є багато меморіальних дошок, які присвячені видатним людям, суспільним діячам, священикам, борцям за незалежність України тощо. Вони різні та дуже цікаві.
У нішах старих будівель, а також на вулицях у різних частинах міста часто зустрічаються скульптурні зображення Божої Матері, яку дуже шанують на Західній Україні.
На території Львова багато різних релігійних споруд. У перші дні я шукала православний храм і, знайшовши його, виявила, що на одній і тій самій вулиці по сусідству є Церква Християн Адвентистів сьомого дня, потім – православний Свято-Георгіївський храм, за ним – будинок Милосердя Святого Миколая – римсько-католицький. Цікавим є розташування храмів у попередніх приміщеннях костелів. Церква Пресвятої Євхаристії – колишній домініканський собор (греко-католицька церква), Храм Пресвятої Трійці – колишній костел сакраменток ХІХ ст. (греко-католицька церква), Храм Покрова Пресвятої Богородиці (колишній Костел тринітаріїв Св. Миколая) – православна церква і багато інших.
Хотілося б написати про деякі пам’ятники, які нещодавно встановлені у Львові.
Між трьома корпусами Медичного університету є пам’ятник на честь подвигу медиків у Другій Світовій війні, встановлений у 1975 році.
Пам’ятник В’ячеславу Чорноволу, на п’єдесталі напис – «Ми українці, були, є і завжди будемо вільними. 2002 рік».
Пам’ятник, встановлений перед Львівським національним університетом Ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького. Його створили в Україні вперше. «Це подяка усім ветеринарним лікарям, які навчали і виховували наступні покоління ветеринарів протягом кількох сторіч. 2016 р.»
Дуже цікавий пам’ятник встановлено на честь 125-річчя товариства «Просвіта», заснованого у Львові в грудні 1868 року.
Побувала я з донькою у Личаківському некрополі, який був заснований у 1786 році. В похованнях Личаківського цвинтаря віддзеркалена історія Галичини, яку творили представники української, польської, австрійської, російської, вірменської та інших національностей. Перетворений на парк у середині XIX ст., цвинтар поступово стає своєрідним музеєм надмогильної скульптури і архітектури та цінною пам’яткою садово-паркового мистецтва. Статус музею він отримав у 1991 році. Тепер це музей-заповідник «Личаківський некрополь».
Недалеко від місця нашого проживання знаходиться Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека (ЛОНПБ). Уже в перші дні нашого приїзду я звернула на неї увагу. Ворота огороджують невелику територію, всередині якої знаходиться двоповерховий палац початку XIX ст. видатної родини Шептицьких. Він був збудований для Адама Замойського. З 20-х років XX ст. належав Леву і Ядвизі Шептицьким. У 1925 році тут була заснована Państwowa Biblioteka Pedagogiczna we Lwowie (Державна педагогічна бібліотека у Львові). З 1947 року в цьому будинку розташувалася ЛОНПБ. Бібліотека притягувала до себе, вабила. Але прийти просто так з вулиці я не наважувалася, тому що вона науково-педагогічна. А тут доньці підказали переселенці з Маріуполя, що в цій бібліотеці проходять заняття клубу «Мову вчи – не мовчи!». Ось як ми з донькою опинилися в бібліотеці, яка гостинно дала нам прихисток. Заняття проводяться щоп’ятниці. А щочетверга відбуваються заняття клубу книгозбірні «Вивчаємо видатні постаті України». Іноді проходять об’єднані засідання двох клубів, які проводяться у межах проекту «Інноваційна бібліотека». 
24 лютого 2023 року відбулося таке об’єднане засідання двох Клубів Книгозбірні. Минув рік з початку вторгнення Росії в Україну. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих на фронті і в тилу. Тільки в єднанні всіх частин України – наша сила і незламність. Тема засідання – презентація діяльності українського історика, політолога, культуролога, бібліографа, сходознавця, громадського діяча Ярослава-Івана-Ананія Дашкевича. Презентацію проводив доктор філологічних наук, професор кафедри фольклористики ЛНУ ім. Франка Ярослав Гарасим, який є ідейним натхненником та викладачем мовного клубу «Мову вчи – не мовчи!». На цій зустрічі від імені авторів я подарувала бібліотеці збірку наукових статей «Культурна спадщина Слобожаншини» (число 49, Харків. 2021), а також літературно-краєзнавче дослідження Ганни Столярової «Харківська весна Лесі Українки» (Харків, 2004). Цікаві зустрічі проходять у цьому приміщенні. Розкажу ще про одну. 
10 березня – День Державного гімну України, отже в стінах книгозбірні лунає славень! Люди з різних куточків України об’єдналися в спільному виконанні державного символу! Ми сильні, тому що об’єднані. Опісля розпочався флешмоб – масове виконання «Холодного яру» Т. Г. Шевченка. Твір умовно був поділений на 21 сегмент, кожен учасник клубу зачитав свою частину вірша. Працівники бібліотеки доєдналися до заходу і презентували унікальні видання творів Т. Г. Шевченка, які є в фондах книгозбірні.
Потім Ярослав Гарасим прочитав захоплюючу лекцію – «Тарас Шевченко – пізнаний і непізнаний».
Головною ідеєю клубу «Мову вчи – не мовчи!» є любов до України, до нашої мови, вивчення і пошанування наших героїв, знання нашої історії, плекання національної ідеї. Слава Україні! Героям Слава!
До речі тут будуть слова Костянтина Ушинського (1823–1870), який сказав, що мова – найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що поєднує віджилі, сучасні і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Коли зникає народна мова, народу немає більше.
На цій зустрічі я передала у подарунок від автора книжку – літературнокраєзнавче дослідження Г. П. Столярової «Слобожанський уклін Тарасові Шевченку» (Харків, 2009) з її персональним екслібрисом.
Модератором та організатором заходу виступила заступниця директора КЗ ЛОР ЛОНПБ Оксана Кумецька, яка завжди бере активну участь у різних зборах. Як мені здається, саме вона – душа усіх заходів цієї бібліотеки.
Цікаві зустрічі клубу «Вивчаємо видатні постаті України» проводить Наталя Звольська, завідувачка відділу науково-консультативної та методичної роботи бібліотеки. Вона підбирає цікаві теми та вміло залучає присутніх до спільного обговорення, обміну думками.
Андрій Цибко, директор ЛОНПБ, завжди підтримує ініціативи співробітників, сам є постійним доповідачем, сприяє гармонійній інноваційній роботі бібліотеки. 13 квітня 2023 в приміщенні бібліотеки відбулося відкриття виставки «Буковинський Великдень. Хатня ікона буковинських народних майстрів кінця XIX ст.», де були представлені унікальні речі з його колекції.
Часте відвідування бібліотеки дозволило познайомитися також з іншими її співробітниками, які розповіли мені про сучасних українських письменників та запропонували прочитати їхні твори.
Моя донька разом з Оксаною Кумецькою організувала «Клуб рукоділля» для ВПО та всіх бажаючих, який проходить щовівторка.
Львів – це місто, від якого не втечеш, воно тебе притягує до себе своєю величністю та старовинною красою.


На нашому сайті з'явився ресурс, який допоможе знайти найближчу до вас бібліотеку, дізнатися, як з нею зв'язатися і скористатися її послугами. Будемо ближче в цифровому і реальному світі!
Календар подій
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Банери партнерів

Проверка тИЦ и PR
Центральна міська бібліотека централізованої бібліотечної системи Шевченківського району м. Харкова

Адреса: Україна, Харків, 61058, вул. Данилевського, б. 34
Телефон: (057) 705-19-90.
Телефон: +38 096-860-08-20.
E-mail: citylibbelin@gmail.com
Розклад роботи - з 10.00 до 18.00
Вихідний день – вівторок, влітку: субота та неділя
Санітарний день – останній день місяця
Детальна контактна інформація
©Copyright ЦМБ ЦБС Шевченківського району м. Харкова
2011-2024