В бібліотеці-філії № 17 для людей з порушенням зору знайомлять читачів з Миколою Івасюком — художником, полотна якого оживляють сторінки нашої історії, а його життя нагадує про мужність і любов до рідної землі.

«На краю землі буковинської, де туман цілує вершини, народився художник, якого слухало серце України. Він малював не просто фарбами — він писав пам’ять і мрії, зшивав порвані нитки часу, дарував обличчя героям і снам».

Його палітра — це сльози і тріумф, його картини — це голос землі, його доля — вічне нагадування, що краса і правда — не вмирають.

Микола Івасюк — це ім’я, яке сьогодні варто повертати з тіні забуття. Це ми й намагалися зробити в нашій бібліотеці в день народження художника. До 160-річчя від дня народження Миколи Івасюка ми розповідали читачам про долю митця, який малював Україну серцем.

Микола Івасюк усе життя залишався духовно пов’язаний із Буковиною — землею, яка стала колискою його таланту. Він народився у містечку Сторожинець, у селянській родині, і змалку бачив справжню народну красу: зелені буковинські ліси, старовинні церкви, багатобарвні народні строї.

Його зв’язок із краєм виявлявся у всьому: він першим почав художньо зображати українське селянське життя Буковини, відтворюючи побут і традиції, активно підтримував українські товариства в Чернівцях — зокрема допомагав у створенні національних виставок і культурних проектів, намагався через мистецтво підняти національну свідомість буковинців у добу, коли українська культура там витіснялася чужими впливами. У своїх листах і спогадах зворушливо згадував рідні краєвиди, що давали йому сили навіть у найважчі періоди життя.

У 1937 році був заарештований у Києві. А напочатку 1938 –  розстріляний за сфабрикованими звинуваченнями. Його ім’я довгий час було заборонене.

Кажуть, що коли стихають слова — починають промовляти фарби. Через тіні й світло Микола Івасюк відкривав дорогу до пам’яті. «У кожному його мазку — батьківська земля, у кожному кольорі — нескорена душа».

Михайло Грушевський, розглядаючи важливість історичної пам’яті в образотворчому мистецтві, згадав Івасюка у своїй публіцистиці, відзначаючи: «Івасюк малює минувшину не задля прикраси, а задля плекання духу.»

А Ольга Кобилянська, яка була особисто знайома з Івасюком, відгукувалася про нього в листах так: «У його картинах бринить пам’ять нашої землі, нашої долі.»

«¬Він також оформлював українські книги й альбоми малюнками на національні теми. Через кожен мазок — голос історії. Через кожен образ — любов до України. Микола Івасюк залишив нам не лише картини — він залишив нам душу України. І його фарби не зникли, бо зіткані із світла та любові.»