Під час війни талановиті харківські поети, письменники, музиканти, співаки, художники виїхали за кордон, але і там вони не втрачають зв’язок з рідним містом, продовжують жити його буденним. 

Митці, які багато років співпрацювали з Центральною міською бібліотекою залюбки включилися до втілення ідей і завдань Міжнародного фестивального творчого марафону «Барвінкова країна», активно працюють в рамках нашого проекту в п’яти країнах Європейського Союзу, намагаючись презентувати багатогранну українську культуру широкій міжнародній аудиторії, підтримувати та розвивати зв'язок між Україною та країнами, які надають підтримку українському народу, активно популяризують сучасне українське мистецтво, висвітлюють українську ідентичність її силу та незламність духу.

Творчий вечір відомої харківської поетеси Міли Машнової в Барселоні в рамках Міжнародного фестивального творчого марафону «Барвінкова країна» відбувся в Барселоні. В червні маленька арт-кав’ярня Барселони тепло зустрічала чарівну українську поетесу Мілу Машнову, яка у своєму неповторному стилі знайомила присутніх з українською поезією, з нашим мистецьким Харковом. 

Міла Машнова одна з яскравих поетичних зірок нашого міста, вона багато років радувала поціновувачів та знавців сучасної української поезії цікавими поетичними збірками, артистично побудованими творчими вечорами, виступами в арт-кав’ярнях Харкова. Мілу Машнову харків’яни знають як переможницю багатьох літературних конкурсів, зокрема Всеукраїнського щорічного літературного конкурсу «Людина. Доля. Епоха.», що проводить наша бібліотека з 2011 року і фестивалю-конкурсу сучасної української літератури «Мова калинова». 

А ще Міла Машнова багато років активно працює в Міжнародному жіночому клубі духовного спілкування «Лада», даруючи жінкам чудову можливість полинути в світ дивовижного поетичного слова. 

Під час жорстокої війни в Барселоні, Міла Машнова пише вірші про жахи війни, про наш рідний Харків, а головне про кохання, яке вилікує усі рани, переможе усі страждання, заставить повірити в свої сили…

Читачам і гостям Центральної міської бібліотеки Міла Машнова сьогодні дарує свій поетичних дарунок і дуже сподівається провести свій творчий вечір в таких рідних і привітних стінах нашої бібліотеки.

 

***

Бах за вікном. Ба-бах!

Я розплющую очі…

Замість звичного

серця, що стрибає в п’яти,

п’яти стрибають у серце.

Почалося.

Люди! грайте у хованки!

впадайте в кому, 

в маразм або в дитинство

на власний вибір.

Ба-бах за вікном. Ба-бах!

дзвенить,

сервіз у серванті.

що зараз?

ніч чи ранок?

скорботна раніч…

на годиннику – три нулі та п’ятірка.

страх колупає, курчить мені душу

викруткою.

Бах! Бах-бах-бах!

Вибухи снарядів – музика Баха.

війна.

Війна – вий на…

на що???

Війна – це Жінка!

Тоді чому в неї

обличчя старого діда? 

Мама! Мені лячно!

нехай стане невидимою

наша п’ятиповерхівка.

Виє сирена

до судом голосно, протяжно…

Я з часом навчусь

розрізняти наближення горя…

але поки що я лежу на підлозі в

коридорі

і слухаю тяжкість дихання страху,

його аритмію

під музику Баха…

 

***

Так – ми бігли вперед, і були ми не

біженці, а божевіль ниці.

Похапали валізи, дітей і своїх

матерів.

Доки хтось там, загравшись в війну,

врешті-решт не натішиться.

Так – ми бігли вперед: гнав нас долі

наказ «Матерій!»

 

Без оглядки на вікна з ледь живим і

приреченим фікусом.

Без книжок і картин та, покинувши

рідний сім’ї атрибут.

Так – ми бігли під нелюдів сміх з

гомеричним їх «викуси!» -

Прямо в безвість, в огонь, коли кулі

над вухом снують.

 

Три доби – без їди і без сну по

вокзалах і бусиках.

Підзабувши в юрби товчії дітлахів

імена.

Ми тікали в країну, де тиша була

наче музика

і де люди забули про значення

слова «війна».

 

Бачу пекло у снах, як кордон 

перетнули у відчаї,

Як стояли вночі на морозі, не чуючи

ніг,

З помарнілими вкрай через жах і

хвороби обличчями,

Завагавшись, яку нам обрати із

десятка доріг.

 

Так – ми бігли вперед відчайдушно,

знедолено, в зграї,

Там, де обрій бездомний, але небеса

не кровлять.

Хтось услід охрестив нас «іуди

негідні, лукаві»,

Та хіба ж то іуди і зрадники мріють

вернутись назад?

 

Наталії Приймаків