У Бібліотеці-філії № 17 для людей з порушенням зору відбулася особлива зустріч — музичні хвилинки, присвячені 700-річчю від дня народження італійського композитора та поета XIV століття Франческо Ландіні, якого сучасники називали «Чьєко» — «сліпець». Він народився у Флоренції близько 1325 року. У дитинстві тяжко захворів на віспу і втратив зір. Для багатьох це могло б стати кінцем мрій. Але для Ландіні — це стало початком іншого, внутрішнього бачення світу. Музика відкрила йому очі. Він втратив зір, але саме музика стала його зором і світлом. 

Його пісні, мадригали й балади звучали на вулицях середньовічної Флоренції, а сьогодні, через сім століть, вони знову торкаються наших сердець. У Флоренції XIV ст. він був постаттю рівня з поетами й філософами. Його твори знали в Неаполі, Венеції й навіть за межами Італії. Усі вважали його найвидатнішим музикантом свого часу. Сучасники згадували, що коли він грав, то обличчя його «сяяло світлом», і ніхто не вірив, що він справді незрячий. Люди казали, що «його музика давала йому очі». 

Філіппо Віллані (хроніст, кінець XIV ст.) у своїй «Хроніці Флоренції» писав про Ландіні: «Його солодкий спів і ніжні гармонії так зворушували серця слухачів, що ніхто не міг залишатися байдужим». У довідниках його часто називають «італійським Орфеєм», бо він умів перетворювати любовні тексти на музику, що полонить серце. Є навіть музичний термін — «Landini cadence» (каданс Ландіні), типовий гармонічний зворот у його музиці (спуск на секунду вниз і стрибок угору на терцію), який став «візитівкою» стилю. Це свідчить, що його ім’я увійшло у музичну теорію.

Франческо Ландіні відомий насамперед як композитор, але його поезія тісно пов’язана з музикою, адже більшість його творів — це поетичні тексти для балад і мадригалів. Тобто він писав слова й одразу клав їх на музику. Він писав вірші не тільки для музики, але й сам їх виконував. Слухачі вважали його голос «солодким і чистим, мов весняне джерело». На жаль, українських перекладів його віршів немає, але у бібліотеці ви можете познайомитися з перекладами, зробленими штучним інтелектом. Ось деякі з них:

«Ця жінка не матиме жалю» (Non avrà ma’ pietà questa mia donna) Ніколи не змилується вона, моя прекрасна й жорстока пані. Моє серце в її полоні, але милості не дає вона. Так кохання ранить, і радість стає стражданням.

«Мої сумні очі» (Ochi dolenti mie) О, мої сумні очі, ви плачете замість мене. Ви — свідки моїх мук, ви знаєте біль любові. Там, де я безсилий, ви кажете світові про мою печаль. 

«Любов із долею» (Amor con fortuna) Любов і доля поруч ідуть, вони керують людським серцем. Хто любить — страждає, але й хто не любить — теж втрачає. Бо серце без любові пусте, немов висохлий сад.

Читачі почули коротку розповідь про життя і творчість Франческо Ландіні, на мить перенеслися в атмосферу середньовічної музики, відчули силу гармонії та згадали, що мистецтво — це завжди підтримка і надія, а кожна хвилинка музики — це хвилинка життя.