Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців і педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

Саме про це публікація Бібліотеки-філії № 22 у рамках проєкту #HELP_inform. 

Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням. Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами.

 

• словесні образи, глузування, обзивання, погрози;

• образливі жести або дії, наприклад, плювки;

• залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;

• ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;

• вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.

• фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);

• приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

Булінг - це не просто дитячі сварки. Це систематичне цькування, яке може призвести до серйозних психологічних наслідків. Батьки повинні бути уважними до змін у поведінці дитини, щоб вчасно виявити проблему та допомогти їй.Діти та підлітки не завжди одразу розповідають батькам, що у них є негаразди з однолітками або вчителями. Хтось мовчить, бо страшно, а хтось - бо соромно.

 

• Зміни у поведінці

• Замкнутість або підвищена тривожність

• Дитина менше спілкується, уникає друзів, виглядає пригнічено.

• Раптові перепади настрою

• Різкі спалахи гніву або суму без видимої причини.Втеча з уроків або небажання йти до школи

• Часті скарги на головний біль, шлунок або втому.

• Несподівані синці, подряпини або подертий одяг

• Зникають речі, гроші, підручники, ланчі.

• Дитина може погано спати, часто прокидатися вночі або їсти менше/більше звичайного.

• Постійний стрес, тривога, депресивні прояви

• Дитина здається втомленою, пригніченою, втрачає інтерес до улюблених справ.

• Низька самооцінка

• Перевищена чутливість до критики: будь-яке зауваження викликає сильну реакцію.

• Втрата друзів або уникнення компанії однолітків

• Втрата інтересу до гаджетів або раптовий стрес після користування телефоном

 

1 Спостерігайте за поведінкою дитини, намагайтеся не тиснути.

2 Говоріть щодня - навіть короткі бесіди допомагають дитині відкриватися.

3 Не ігноруйте ознаки фізичного насильства - перевіряйте одяг, речі, синці.

4 Співпрацюйте зі школою - вчителі та психологи можуть допомогти виявити конфлікти.

5 Підтримуйте емоційно - підкреслюйте, що дитина не винна і може говорити про будь-які проблеми.

6 Зверніться за фаховою допомогою до психолога.