Бібліотека-філія № 22 продовжує цикл публікацій у рамках проєкту #HELP_inform. Тема нашої сьогоднішньої розмови «Життя після війни. Психологічна підтримка військових та членів їхніх сімей». Життя після війни — це складний етап адаптації, який вимагає комплексної психологічної підтримки як для військовослужбовців, так і для членів їхніх родин. В Україні діють державні та приватні програми, спрямовані на психологічну реабілітацію, подолання ПТСР, стресів та інтеграцію ветеранів до цивільного життя. Вдома на військових чекають близькі, друзі, колеги. Та момент повернення, яким би щемким й довгоочікуваним він не був - це лише перший крок до цивільного життя.

Адаптація військових - тривалий процес, який може тривати до півтора року. Потурбуватись про якісне життя після війни для ветеранів і ветеранок має зокрема суспільство. Психологія ветеранів відрізняється від цивільних, тож задача суспільства - бути відкритими до діалогу про потреби, зміни та відмінності, у якому обидві сторони зможуть бути взаємно почутими. Однак перш за все наново звикатимуть до співжиття з ветераном його близькі й родичі.  Спільне життя може стати викликом після повернення ветеранки чи ветерана. Задача близьких - турбуватись про свій стан та роль у цій взаємодії, аби мати змогу якісно налагоджувати стосунки.

 - Відчуття відсутності мети. У війську основна задача - захист країни. Після повернення військовослужбовці можуть втрачати мотивацію, адже доводиться шукати нові сенси.

- Емоційна нестабільність, відсутність радості від того, що раніше тішило, відчуття провини та безнадії. Людина може відчувати перепади настрою, бути дратівливою, мати спалахи гніву. Також може погіршуватися пам'ять, працездатність та сон, виникати головні болі, тривога й панічні атаки. Якщо ветерану або ветеранці довго не вдається дати раду емоціям, варто звертатись до фахівця з психічного здоров'я.

- Втрата ідентичності. Після досвіду бойових дій, злагодженої роботи в команді побратимів і посестер, у цивільному житті людина може відчувати, що втратила себе, адже тепер їй немає місця в підрозділі, поміж тих, кому вона довіряла.

- Гіперзбудливість, настороженість, перенесення звичок з фронту в цивільне життя. В умовах бойових дій ці навички допомагають вижити.

- Проблеми з фізичним здоров'ям внаслідок травм та тривалого виснаження організму.

- Труднощами в отриманні медичної допомоги.

- Відсутністю інклюзивного простору та адаптованого робочого місця для людей з інвалідністю.

- Проблемами в оформленні соціальних пільг.

- Конфліктами у сім‘ї.

- Нерозумінням суспільства.

- Відсутністю роботи або складним пошуком роботи.

- Невідповідністю військового досвіду до цивільного життя.

У Харкові діє низка ініціатив, благодійних фондів та державних установ, що надають безкоштовну психологічну підтримку військовослужбовцям, ветеранам та їхнім родинам.

Ветеранський простір «Пліч-о-пліч»: Комунальний заклад Харківської обласної ради, що спеціалізується на підтримці ветеранів та їхніх сімей.

Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців: Проєкт (syla.in.ua), який працює безпосередньо з родинами, допомагаючи адаптуватися до умов війни та підтримувати зв'язок.

Благодійні та громадські ініціативи: У Харкові працюють локальні волонтерські організації, які надають анонімну та безкоштовну допомогу (наприклад, проекти, що згадуються в соціальних мережах, як Instagram-спільноти підтримки).

Гаряча лінія 5522: Безкоштовна лінія психологічної підтримки для військових та їхніх близьких (всеукраїнська, доступна у Харкові).

Veteran Hub: Простір для ветеранів, що пропонує, зокрема, психологічну консультацію.

«Ти як?»: Всеукраїнська програма ментального здоров'я, яка пропонує аптечки самодопомоги та контакти служб.

Соціальна адаптація до мирного життя - це перш за все задача суспільства. Військові проходять крізь безліч травматичних подій, часто отримують фізичні травми. Окрім того, служба - це переживання екзистенційних досвідів, на межі життя і смерті, поруч з іншими людьми.

І від нас з вами, від нашої підтримки і допомоги залежить, яким буде шлях наших захисників до життя після війни. Головне, щоб вони знали: вони не одинокі, поруч люди, які готові їм допомогти.