Новини та
У всесвітній день письменника кожному хочеться розповісти про свого улюбленого письменника. Анна Павлівна Калініна, завідувачка Бібліотеки-філії № 17 зізналася в коханні Антуану Сент-Екзюпері...
«У школах та бібліотеках влаштовують зустрічі з письменниками, згадують і тих, кого вже немає в живих, пишуть листи улюбленим письменникам та улюбленим книжковим героям. І я уявляю, як багато «листів кохання» отримають сьогодні наші письменники!
А я ось сьогодні - про свого улюбленого, коханого з самого дитинства... І хай пробачать мені наші рідні українські письменники за те, що пишу сьогодні не про них. Під час війни та не про наших? Але зачекайте, послухайте, і ви відчуєте, що він теж наш і зрозумієте на чиєму боці він був би і на якому б фронті бився.
«Маленького принца» я прочитала ледь навчившись читати. І це було не якесь там яскраве видання, а маленька жовтувата брошурка бібліотеки «Вогник». Але ж в ній були таємничі малюнки автора, та на титульній сторінці було написано: казка. З цією казкою я живу все життя, перечитуючи її в різні часи, і гіркі, і щасливі. І вона завжди актуальна, і в ній для мене – відповіді на всі питання - у маленькій пожовклій брошурці 1960 року видання... Тому що у ній - про найголовніше: добро і зло, обов'язок і вірність... У ній - про кохання!
Антуан Марі Жан-Батист Роже де Сент-Екзюпері походив із старовинного дворянського роду. Мрійливому хлопчику дуже пасувало ім'я Тоніо, так ласкаво називали його батьки. І не дивно, що хлопчик мріяв про небо! Збирав планери з фанери та простирадл і дивився на зірки. Він став письменником, мислителем, поетом і, звісно ж, льотчиком!
Кинувши заняття на архітектурному факультеті Академії мистецтв у Парижі, раптом записався добровольцем у 2-й полк винищувальної авіації у Страсбурзі. Але це був для нього лише стрибок у невідомість! У лютому 1922 року він вже дипломований військовий льотчик у чині капрала. У його льотній кар'єрі було безліч усіляких перипетій та жахливих аварій, у яких Сент-Экс, як його називали друзі, виживав лише дивом! І не раз він вирішував більше не підійматися у небо, але не літаючи, він не міг і писати!
Екзюпері ненавидів війни. Війну він вважав не подвигом, лише його сурогатом. І у своїх книгах міркував про причини війн і про те, як легко можна навіяти людині неіснуючий насправді сенс: «Можна відкопати забутих дерев'яних ідолів, можна воскресити старі-престарі міфи, які, погано, чи добре, себе вже показали, можна знову навіяти людям віру в пангерманізм чи Римську імперію. Можна одурманити німців пихою, тому що вони — німці та співвітчизники Бетховена. Так можна закрутити голову і останньому сажотрусу. І це набагато простіше, ніж у сажотрусі пробудити Бетховена. Але ці ідоли — ідоли м'ясоїдні»
Так, він ненавидів війни, але коли почалася Друга світова, пішов на фронт: «І все-таки я їду, хоча в мене стільки причин залишитися, хоча в мене набереться добрий десяток статей для звільнення з військової служби, тим більше, що я вже побував на війні, та ще й у якихось переробках. Я їду. Це мій борг. Їду на війну. Для мене нестерпно залишатися осторонь, коли інші голодують; я знаю лише один спосіб бути в ладі зі своєю совістю: цей спосіб — не ухилятися від страждання»
За результатами комісії пораненого Екзюпері не хотіли брати у винищувачі, але бомбардувати міста було для нього немислимим. Нести смерть наосліп він не міг. Тільки віч-на-віч і очі в очі з ворогом - ось що ідеально відповідало його уявленням про боротьбу! Його «Маленький принц» написано у розпал Другої світової, у перервах між боями з нацистами Екзюпері часто робив на листку начерки крилатого хлопчика. Іноді малюнок трансформувався у хлопчика верхи на хмарі…
Антуан де Сент-Екзюпері жив небом і зник у небі, наче розчинився в ньому. Місце його загибелі виявлено лише через 60 років після його зникнення 31 липня 1944 року. Але я вірю, ні я знаю напевно, що якби йому судилося жити в сьогоденні, то він був би зараз серед наших хлопців! А у підтвердженні цього - кілька цитат з його творів та листів:
⁃ Вмирають за будинок, але не за речі і стіни. Вмирають за собор — не за каменів. Вмирають за народ — не за натовп;
⁃ Перш ніж отримати, треба віддати, і перш ніж оселитися в будинку, треба його побудувати;
⁃ Чудово дерево, що йде своїм корінням глибоко в грунт;
⁃ Дружбу я дізнаюся з відсутності розчарувань, справжню любов по неможливості бути ображеним. І якщо можна вкрасти отримане тобою, то хто в силах відняти у тебе тобою віддане?;
⁃ Тебе турбує майбутнє? Строї сьогодні. Ти можеш змінити все. На безплідною рівнині виростити кедровий ліс. Але важливо, щоб ти не конструював кедри, а садив насіння;
⁃ Є таке тверде правило. Встав вранці, вимився, привів себе в порядок – і відразу ж приведи в порядок свою планету;
⁃ Найважливіше найчастіше невагоме. Тут ніби все важливішою була посмішка. Часто посмішка і є головне. Посмішкою дякують. Посмішкою винагороджують. Посмішкою дарують тобі життя. І є посмішка, заради якої підеш на смерть;
⁃ Мені завжди була ненависна роль спостерігача. Що ж я таке, якщо я не беру участі? Щоб бути, я повинен брати участь;
⁃ Жити – значить повільно народжуватися;
⁃ Любов — про неї не сперечаються. Вона є.
